Сім'я як соціальний інститут та мала соціальна група

Одним із засновників наукового аналізу сім'ї вважають швейцарського вченого Іоганна Якоба Бахофена, який на початку ХІХ ст. видав свою працю "Материнське право", що вирізнялася оригінальністю підходу до проблем сім'ї та її еволюції. На основі дослідження численних літературних джерел, вагоме місце серед яких посідали стародавні міфи, вчений стверджував першопочатковість материнського права в історії сім'ї.

Сім'я - об'єднання на шлюбі або кровному спорідненні, усиновленні людей, що пов'язане спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністью за виховання дітей, піклуванням про рідних та взаємодопомогою. Водночас, це особлива форма взаємодії, мала контактна група людей. Сім' я має забезпечити фізичне і духовне відтворення населення, тобто виконувати специфічну соціальну функцію.

Сім' я - більш складана система відносин, ніж шлюб, оскільки вона, зазвичай, об' єднує не тільки подружжя, а й їхніх дітей, а також інших родичів та близьких.

Шлюб - це історично обумовлена, санкціонована і регульована суспільством система відносин між чоловіком і жінкою, що встановлює їхні права і обов' язки один щодо одного та щодо дітей та рідних.

Основною особливістю шлюбу є те, що це інститут, який регулює відносини подружжя, на відміну від сім'ї - інституту, що регулює також і відносини між батьками й дітьми.

Типові та найхарактерніші ознаки сім'ї

- шлюбні або кровноспоріднені зв'язки між усіма її членами;

- спільне проживання в одному приміщенні;

- спільний сімейний бюджет.

Основні сучасні напрямки дослідження соціології сім'ї:

Ø мотивація та вік вступу до шлюбу, а також припинення шлюбу;

Ø структура сім'ї, чисельність, розподіл ролей, типологія сім'ї;

Ø відносини, що складаються у сім' ї як між подружжям, так і між поколіннями;

Ø якість життя, рівень матеріального забезпечення життя, вплив цих факторів на сімейні відносини;

Ø функції сім' ї, їх зміна, трансформація та вплив цих змін на структуру сім'ї, виконання основних функцій, зокрема репродуктивної.

46. Характеристика емоцій та почуттів, їх розвиток в онтогенезі.

Почуття - стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явищ відповідно до її потреб і мотивів. Почуття виділяють у сприйнятій і уявній дійсності явища, які становлять для людини стабільну потребнісно-мотиваційну значущість. Почуття мають виражений предметний характер, тобто пов'язані з конкретним об'єктом (предметом, людиною, подіями життя тощо). Одне й те саме почуття може реалізуватися в різних емоціях. Це зумовлено складністю явищ, багатоаспектністю їхніх зв'язків. Наприклад, почуття любові нерідко включає емоції радості, гніву, суму. В одному й тому самому почутті часто поєднуються, переходять одна в одну різні за знаком (позитивні і негативні) емоції.

У процесі формування особистості почуття організовуються в ієрархічну систему, в якій одні з них здобувають провідне місце, інші залишаються потенційними, нереалізованими. У змісті домінантних почуттів людини виражаються настанови, спрямованість, тобто важливі характеристики особистості.

Переживання почуття є особливим психічним станом, за якого сприймання і розуміння суб'єктом чого-небудь, його знання про що-небудь виступають в єдності з особистим ставленням до сприйнятого - відомого чи невідомого.

Емоції (від лат. emoveo - хвилюю, збуджую) - особливий клас психічних процесів і станів, пов'язаний з інстинктами, потребами й мотивами, що відображають у формі безпосереднього тимчасового переживання (задоволення, радості, страху тощо) значущість для життєдіяльності індивіда явищ і ситуацій, які діють на нього.

Супроводжуючи практично будь-які вияви активності суб'єкта, емоції є одним із головних механізмів внутрішньої регуляції психічної діяльності й поведінки, спрямованих на задоволення актуальних потреб. Емоції погано піддаються вольовій регуляції, їх важко викликати за своїм бажанням.

Емоційний процес включає три основні компоненти:

Емоційне збудження - що визначає мобілізаційні зміни в організмі. У всіх випадках, коли подія має значення для індивіда і констатується у формі емоційного процесу, відбувається підвищення збудливості, швидкості та інтенсивності перебігу психічних, моторних і вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшитись.

Знак емоції. Позитивна емоція виникає тоді, коли події оцінюються як позитивні; негативна - коли вони оцінюються як негативні. Позитивна емоція спонукає до дій, що підтримують позитивні події, негативна - до дій, спрямованих на усунення контакту з негативною подією.

Ступінь контролю емоцій. Потрібно розрізняти два етапи сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), за яких ще зберігаються орієнтація і контроль; і крайнє збудження (паніка, жах, екстаз, повний відчай), коли орієнтація і контроль практично неможливі. Емоції розрізняють за тривалістю: короткочасні емоційні стани (хвилювання, афекти) і більш тривалі, стійкі настрої.

* Онтогене́з (від грец. буття й походження, народження) - індивідуальний розвиток організму з моменту утворення зиготи до природної смерті.

Емоції, почуття і розвиток особистості. Аналізуючи співвідношення емоцій і розвитку особистості, слід зважати на два чинники. Перший - це генетичні задатки суб'єкта у сфері емоцій. Генетичний склад індивіда відіграє важливу роль у набутті емоційних рис (чи порогів різних емоцій). Другий чинник - особистий досвід індивіда, що належить до емоційної сфери, особливо спеціалізовані способи вираження емоцій і зумовлена емоціями поведінка.

У психології склалося уявлення, відповідно до якого емоційний стан визначається якістю та інтенсивністю актуальної потреби індивіда й оцінкою, яку він дає імовірності задоволення її. Цей погляд на природу і походження емоцій дістав назву інформаційної концепції емоцій.

Усвідомлюючи або не усвідомлюючи, людина порівнює інформацію про те, що необхідно для задоволення потреби, з тим, що вона має в момент її виникнення. Якщо суб'єктивна ймовірність задоволення велика, з'являються позитивні почуття. Негативні емоції породжуються більш або менш усвідомленою суб'єктом реальною або уявною неможливістю задоволення потреби або ж падінням імовірності її задоволення порівняно з прогнозом, який суб'єкт давав раніше. Інформаційна концепція емоцій, безсумнівно, є доказовою, хоч, мабуть, не пояснює всієї різноманітної і багатої емоційної сфери особистості. Далеко не всі емоції вкладаються в цю схему. Наприклад, емоція здивування не може бути віднесена ані до позитивних, ані до негативних емоційних станів.

Важливою характеристикою емоційних станів є їхня регулятивна функція. Переживання, що виникли в людини, виступають у ролі сигналів, які інформують людину про перебіг процесу задоволення ЇЇ потреб, на який різновид перешкод вона натрапляє, на що слід звернути увагу, над чим необхідно замислитися, що потрібно змінити. Емоція сигналізує про благополучний або неблагополучний розвиток подій, про більшу або меншу визначеність становища суб'єкта в системі його предметних і між особистісних взаємин і забезпечує тим самим регулювання, корекцію його поведінки в умовах спілкування та діяльності.

Почуття - одна зі специфічних форм відображення дійсності. Якщо в пізнавальних процесах відображаються предмети і явища дійсності, то в почуттях відбивається ставлення суб'єкта з притаманними йому потребами до предметів і явищ дійсності, які він пізнає і перетворює.

Емоції і почуття виникають у процесі взаємодії особистості із зовнішнім світом. Це різноманітні переживання людини, в яких відображаються її життєві відносини із зовнішнім світом та стосунки з іншими людьми. Своєрідність відображення полягає в тому, що і як у переживаннях відображається. Емоції і почуття - певний процес, що відбувається в часі. Водночас він є психічним станом особистості. На цей стан ми вказуємо, говорячи про ту чи іншу людину, що вона спокійна, схвильована, зворушена, збентежена, весела, пригнічена тощо. Почуття є і властивістю людини, що виявляється в її більш чи менш стійкому позитивному або негативному ставленні до певних об'єктів, людей, царин діяльності. Емоції і почуття мають велике значення в житті людини.

47. Характеристика законів психічного розвитку в онтогенезі.

Розвиток - безперервний процес, що виявляється не тільки в кількісних, а і в якісних змінах людської істоти. У психічному розвитку, як зазначає Григорій Силович Костюк, кількісні зміни виявляються в збільшенні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростанні кола уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника дитини, обсягу її уваги, сприймання, пам'яті тощо.

Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу людської психіки. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка в цілому. З розвитком психічних процесів, різних видів діяльності складаються й психічні властивості індивіда (розумові, емоційні, вольові, моральні, трудові), характерні риси його свідомості та самосвідомості. Ці зміни не випадкові. Вони необхідні, послідовні й прогресивні. Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої. Онтогенез людської психіки - це перехід від менш досконалих її форм до більш досконалих.

На думку Г.С.Костюка, онтогенез іде не по прямій, а "по спіралі". Наприклад, загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслухняності, впертості, повторюється у підлітковому віці, але набуває нового змісту і нових форм.

Розвиток психіки - це чергування стабільних і кризових періодів. Кризи - короткі, але бурхливі стадії, впродовж яких відбуваються значні зрушення в психічному розвитку дитини і вона різко змінюється.

У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні й індивідуальні відмінності.

Вітчизняний психолог Г.С.Костюк, аналізуючи проблему обумовленості психічного розвитку, стверджує, що в онтогенезі психіки людини має місце єдність біологічних і соціальних умов, в якій провідна роль належить соціальному. У системі засобів, якими суспільство впливає на розвиток психіки індивіда, вирішальна роль належить навчанню й вихованню. Він вважає, що онтогенез людського організму визначається біологічною спадковістю. Біологічна спадковість передається через генотип. У свою чергу генотип визначає анатомо-фізіологічну структуру організму, його морфологічні й фізіологічні ознаки, будову нервової системи, стать організму, стадії його дозрівання, а також ряд індивідуальних морфологічних і функціональних особливостей організму, безумовно-рефлекторні мозкові структури. Людський індивід наділений від народження природними життєвими силами, які існують у ньому у вигляді задатків.

Соціальне середовище - це суспільство, в якому росте дитина, його культурні традиції, ідеологія, рівень розвитку науки і мистецтва, основні релігійні течії. Від особливостей соціального і культурного розвитку суспільства залежить прийнята в ньому система виховання і навчання. Середовище, що оточує дитину - це передусім люди, їхні взаємини, створені ними речі, знаряддя діяльності, мовні засоби, духовні цінності.

48.Методика діагностики групової згуртованості.

Соціально-психологічний клімат – найважливіший фактор згуртування трудового колективу

Згуртованість трудового колективу залежить від соціально-психологічного клімату, що характеризує соціальне обличчя колективу, його виробничий потенціал.

Під соціально-психологічним кліматом трудового колективу слід розуміти систему соціально-психологічних відносин, що відображають суб’єктивну інтеграцію окремих працівників і соціальних груп для здійснення загальних виробничих цілей. Це внутрішній стан колективу, сформований як результаті спільної діяльності його членів, їх міжособових відносин.

Вплив соціально-психологічного клімату на згуртування і розвиток колективу може бути двоїстим – стимулюючим і стримуючим, що є підставою для його диференціації на сприятливий (здоровий) і несприятливий (нездоровий).

Метою соціально-психологічної діагностики є підвищення ефективності роботи персоналу за рахунок профілактики трудових конфліктів, підвищення командної згуртованості й підтримки основних елементів корпоративної культури компанії.

Соціально-психологічну діагностику колективу доцільно проводити для:

Ø оптимізації процесів міжособистісної взаємодії співробітників компанії;

Ø виявлення джерел соціально-психологічної напруженості, причин кількоразових звільнень співробітників і зведення до мінімуму можливості виникнення конфліктів у колективі;

Ø виявлення "слабких місць" у діяльності команди компанії й підвищення ефективності її функціонування;

Ø формування корпоративної культури;

Ø оцінки ефективності проведеної кадрової політики.

Соціально-психологічна діагностика дозволяє оцінити:

Ø Готовність до спільної роботи;

Ø Групову згуртованість;

Ø Наявність угруповань і неформальних лідерів;

Ø Причини виникнення й джерела соціально-психологічної напруженості;

Ø Схеми взаємодії й інформаційного обміну між підрозділами;

Ø Дублювання функцій, функціональні перетинання;

Ø Соціально-психологічний клімат у колективі;

Ø Індивідуально-особистісні особливості співробітників і прогноз їх поведінки в майбутньому.

На підставі даних проведеної діагностики виявляються конкретні проблеми компанії й проводяться заходи для їх вирішення.

Процедура реалізації:

1.Розробка й узгодження процедури соціально-психологічної діагностики;

2.Проведення соціально-психологічної діагностики;

3.Аналіз отриманої інформації, складання звіту й розробка рекомендацій.

Інформація для замовника надається у вигляді:

· Загальних висновків, характеристики групи, психологічного портрета команди;

· Оцінки соціально-психологічного клімату;

· Особливостей взаємодії в колективі;

· Звіту по кожному фахівцю (сильні, слабкі сторони, потенційні можливості);

· Висновків і рекомендацій.


9538860766807507.html
9538914428947509.html
    PR.RU™